Хустка з давніх-давен в українських сім’ях слугувала оберегом, символом любові й злагоди, вірності та прихильності, прощання й скорботи. Хустка вважалася особливим сакральним предметом та реліквією, яку передавали з покоління в покоління.
Матері обов’язково перев’язували хустками синів, коли проводжали в армію і вірили, що вона берегтиме від усіх негараздів. На сватаннях дівчата хлопцям вручали хустки на знак згоди і любові. На весіллі наречену три рази «покривати» хусткою, що означає її перехід у статус заміжньої жінки. Молоді дівчата та жінки носили білі, яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Хустка була своєрідним вказівником щодо статусу родини, її багатства: чим дорожчою була хустка, тим заможнішою була родина.