У січні та лютому 2021 року Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка з гордістю вручав дипломи магістрам різних спеціальностей. Щасливі й водночас схвильовані батьки, усміхнені магістри й науково-педагогічні працівники – вручення відбувалися емоційно, весело й зі слізьми на очах одночасно. Всі розуміли, що з отриманням диплому студенти змінять безповоротно своє життя, поринуть у світ нових знайомств, вражень та досвіду.
Магістранти поділилися із нами своїми враженнями, думками й побажаннями.
Марія Кузнєцова, випускниця факультету колекційної та соціальної педагогіки і психології: «Ну от і все! Добіг до закінчення ще один знаковий етап нашого життя – студентські роки. Те, чого прагнули, до чого так цілеспрямовано йшли, виявилося ближчим, ніж очікували. Ще не втратили свіжості враження п’ятирічної давності від вручення студентських квитків, путівника першокурсника, та вже розгорнута нова сторінка життєвої книги. Якою вона буде – кольоровою чи чорно-білою, глянцевою чи матовою – залежить від нас. Однак упевнена, що знання, якими озброїли викладачі майбутніх логопедів, є міцною запорукою успішного старту для майбутнього. Щоправда, рядки вдячності цього разу прозвучать не з гуглу й вікіпедії, а від серця.
Від імені всіх магістрів групи Kor1-M19 сердечно дякую Вам, всьому викладацькому складу КСПП за вашу турботу, яку, повірте, пізнав кожен із нас незалежно від того, викладали Ви у нас лекції чи ні. Щиросердечно дякуємо всім викладачам, що не лише навчили педагогічної майстерності, а й поділилися частинкою свого серця й своєї душі.
Факультету КСПП бажаю яскравих звершень і процвітання, невичерпної енергії й жагучого наукового пошуку.
У які б сфери не закинуло нас життя, який би куточок земної кулі не прихистив, будьте певні: ми гордо пронесемо звання випускника найкращого ЗВО країни – Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка».
Мар’яна Турніцька, випускниця природничого факультету: «Відтепер дипломовані магістри. Дякую рідному природничому факультету за нереально круті та незабутні студентські роки. Дякую усім викладачам, куратору, які завжди нас підтримували, допомагали, раділи за наші досягнення. Дякую К-ПНУ за можливість побувати не лише студенткою, але й головою студентського самоврядування та спікером. Для мене це був неоціненний досвід, нові знайомства та незабутні враження.
Мої найкращі Biol1-M19 (Biol1-B15) – це були просто неповторні роки навчання. Надзвичайно рада, що познайомилась з вами. Ми пройшли багато чого… Були і взлети і падіння… Але далі лише нові досягнення. Природничий найкращий».
Іванна Петричук, випускниця природничого факультету: «Довгі п’ять з половиною років промайнули одним днем у нашому рідному К-ПНУ. Навчання в університеті залишиться однією з найяскравіших сторінок в моєму житті. Студентські роки – це моменти, які назавжди залишаться в моїй пам’яті. Це, безумовно, найкращий час для пізнання себе та саморозвитку. Дякую Університету за все, а найбільше за те, що навчив нас людяності, відвертості, умінню донести та обґрунтувати свою точку зору».
Магістри випускники історичного факультету написали спільний відгук: «І кожен фініш – це, по суті, старт… Саме ці слова поетки Ліни Костенко спадають на думку, коли пригадуються роки, проведені в магістратурі. Проте спершу в уяві зринає довга вервечка образів: лекції, семінари, заліки, іспити… Ясна річ, адже вони закономірна частина будь-якого студентського повсякдення. Утім, не лише вони. Мимоволі згадується заспаний ранок, коли в сум’ятті подушок і теплої ковдри так важко прокинутись, згодом у свідомості постає образ вже такого рідного історичного факультету, а обриси навчальної аудиторії чергуються з вранішнім студентським гомоном. Можливо, лише деяким з нас все це здається вже таким далеким… Ми жили немовби на зламі двох світів: повсякденного (читай – звичного) та давноминулого, коли навіть поету Горацію непросто було дотримувались власного принципу «nil admirari». У справі пізнання минулого нам допомагали викладачі, інколи вони були схожі на справжніх провідників через терни понять, термінів, дефініцій і т. д. Безумовно, у кожного з них були свої підходи, неповторні вислови, подекуди наповнені ледь відчутною іронією. Вони прагнули навчати нас критично мислити, хотіли, щоб ми вправно відділяли «зерна від полови», якої стало надто багато в епоху інформаційного перенасичення сучасного світу… Можна й далі продовжувати цю тираду, але все ж варто завершити її наступним чином: навчання на магістратурі стало для кожного з нас справжнім професійним гартуванням. Більшості воно дозволило краще осягнути тонкощі історії як науки, для деяких поклало початок власній самореалізації на науковій ниві, а для інших відкрило одну просту істину: справжній історик – це не лише вчений, який щороку видає нову працю, це ще й публічний інтелектуал з чітко вираженою громадянською позицією».
Людмила Гончарова, факультету української філології та журналістики, група Ukr1-М19: «Диплом, як печатка на довгому рукописі студентського життя. До нього записано так багато, що й цілого дня не вистачить, щоб усе прочитати. Та поки я й не хочу нічого читати. Бережно згортаю цей сувій, щоб розгорнути тоді, коли захочеться згадати такі особливі роки. Тепер дякую за все! Безсумнівно, за все. За те, що спочатку здавалось надзвичайно складним і нездійсненним, за перші випробування й гіркі сльози, за досягнення й перемоги, за посмішки і, головне, за людей. Дякую всім викладачам, одногрупницям, друзям та близьким, які були поруч, допомагали і вірили, навчали й надихали. Дякую, Кам’янце-Подільський! Дякую, університете! Час йти далі…».
Уляна Гнаткович, випускниця групи Ukr1-М19 факультету української філології та журналістики: «Це були неперевершені роки, коли страшно було відповідати за кафедрою, коли вивчити напам’ять мовою оригіналу «Велика бо бывает польза от учения книжного» чи «Не лепо ли ны бяшет, братие» було надскладним завданням, коли зубрили кирилицю і читали тексти старослов’янською, коли ділили питання на практичні й готували античну до самого ранку, коли питання «Форма і зміст твору» було надскладним на 1-ому курсі й найлегшим на іспиті на 4-ому, коли вчились на писарів на 1-ому курсі й наробили хронічних мозолів, коли творів прочитали стільки, скільки не читали в «попередньому» житті, коли дивували одногрупників перлами-діалектизмами свого регіону, коли зубрили правильний порядок напрямів і стилів (і досі пам’ятаємо). Коли перескладали філософію до ночі. Коли конспектували статті в читальному залі, поки нас не виганяли звідти (так-так, ми ще застали таке). Коли нарешті почали нормально вчити англійську, хоча зубрити доводилось до посиніння. Коли зрозуміли, що відповідь «Потебня» на будь-яке запитання з лінгвістики ЗАВЖДИ буде правильною. Коли ставали акторами на англійській…. Коли повністю студіювали 2-томний фразеологічний словник у пошуку необхідних фразем для курсової. Коли з історії чули лише «ідентичність, парадигма, націєтворення», а після педагогіки снилось особистісно-орієнтоване навчання, а після стилістики – «stylistic is a branch of linguistic». Коли написали 3 курсових, купу статей і дипломну. Коли писали 5 читацьких за один семестр. Коли дивували друзів кількістю прочитаного. Коли писали контрольну із СУЛМ понад 4 години, Коли синіли і сивіли на дистанційці й не відривалися від ноута 24/7… Коли опановували чи не всі платформи онлайнового навчання (вже можна дипломи програмістів видати нам). Ходили одна до одної в гості. Влаштовували посиденьки у незмінному «Франсуа», коли… Коли хихотіли незрозуміло через що на деяких дисциплінах. Коли мамині сумки були, як крапля холодної води чи частинка дому, що з’явилась до тебе. Коли вчитись доводилось на двох факультетах одночасно, одночасно складати дві сесії, писати курсові, дипломні… Ми виросли тут. Дякую за прекрасні роки студентства! Усім викладачам дякую! Огієнків університете, дякую!».
Дарія Савельян, випускниця групи Zh1-М19 факультету української філології та журналістики: «Сьогодні для нас закінчилися чудові студентські роки. Рішення про вибір професії було складним для кожного з нас. Але тепер, коли в нас у руках диплом магістра, ми точно знаємо, ким хочемо бути. За час навчання ми зрозуміли смак роботи журналіста, знаємо, де включається камера і як в неї дивитись, вміємо розговорити будь-якого перехожого, щоб записати з ним інтерв’ю, знаємо, як за допомогою слова можна змінювати світ. Навчання в університеті залишиться однією з найяскравіших сторінок в нашому житті. Ми приїхали до університету з різних куточків країни і знайшли тут друзів. Кажуть, що саме в студентські роки народжується найміцніша дружба. Ми разом вчились долати труднощі, допомагали один одному, розвивались і ставали кращими, завжди весело проводили час. Цінний досвід, отриманий в університеті, стане опорою для нас та шансом на успішне майбутнє».
Щиро вітаємо усіх випускників і бажаємо реалізації планів за фахом.
Валентина Колодій, координатор роботи зі студентською молоддю університету