Відкриваємо нові імена: Отесса Мошфег
Сучасний роман, безперечно, відрізняється від класичного. Після Джеймса Джойса письменники почали «гратися» з формою повісті і смислами, а також зрозуміли, що герої не завжди мають бути Героями. До того ж зараз прозові твори мають не одне, а кілька значень, які є рівнозначно важливими. Особливо це актуально для творів ХХІ ст.
Зазначимо, що проза завжди мала різні рівні прочитання, і Чарльза Діккенса чи Джейн Остен можна читати не лише через хороший сюжет, але й тому, що за їх історіями вбачаємо загальні аспекти людського життя і своєрідну філософію. Проте в сучасних творах нерідко можна зустріти антигероїв, відсутність сюжету, детальні описи неприємних речей. Це говорить про те, що в романах стало менше «красивого», ідеалістичного. Але література зараз не переживає кризу, просто сама повість стає трохи іншою.
Доказом, що в сучасному письменницькому світі є імена, котрі варті уваги, є американська письменниця та белетристка Отесса Мошфег. Уже кілька років вона впевнено завойовує поціновувачів по всьому світу. Роман «Eileen» («Ейлін»), опублікований у 2015 р. отримав схвальні відгуки критиків, крім того, книга була номінована на престижну Букерівську премію. У 2018 р. світ побачив новий роман письменниці, який має назву «My Year of Rest and Relaxation» (у російському перекладі «Мой год отдыха и релакса»), який теж не залишив читацьку публіку байдужою. На 2020 рік запланований вихід нової книги Мошфег «Death in Her Hands», яку вже очікують любителі творчості письменниці.
Що ж в Отессі Мошфег особливого? І чому сьогодні ми говоритимемо саме про неї? Незважаючи на популярність творів Мошфег, критики не мають однозначно погляду на її романи. Отессу називають неймовірно талановитою, однією з найцікавіших письменниць сучасності, разом з тим її прозу критикують за байдужість та апатичність. Сама ж письменниця зазначає, що життя занадто коротке, аби перейматися відгуками критиків, а варто зосередитися на духовних пошуках та самоаналізі через розповідь. Таким чином для Мошфег письменництво виступає до певної міри терапією.
Персонажі романів Отесси Мошфег зазвичай ті люди, які знаходяться «на узбіччі життя». Головна героїня роману «Ейлін» – 24-річна дівчина, яка працює в колонії для неповнолітніх і має серйозні проблеми з самооцінкою. У книзі «My Year of Rest and Relaxation» ми читаємо про цілий рік «хімічної» сплячки головної героїні від заспокійливих, яка таким чином прагне побороти депресію. Такі герої – це не найпривабливіші і не найпопулярніші персонажі, але саме на них Мошфег «зробила собі ім’я». Письменниця зазначає, що була розчарована увагою публіки до таких непривабливих героїнь. Проте анонсуючи свій новий роман «Death in Her Hands», авторка зазначає, що це знову буде оповідь про «самотню жінку в ізоляцї».
Тепер варто назвати одну з особливостей персонажів Мошфег, саме те що робить їх живими і близькими читачеві, – вони ніколи не здаються у своєму бажанні вирватися з тієї складної життєвої ситуації, у якій опинилися. Так і в романі «Ейлін» – однойменна головна героїня намагається пережити смерть матері та витримати життя з батьком, який після трагедії постійно зловживає алкоголем. Сама Ейлін страшенно невпевнена в собі дівчина, яка до того ж має проблеми з травленням. І це не сором’язливий жіночий персонаж, який викликає ніжність. До неї радше відносимося із жалем, а іноді й з огидою. Ейлін мріє покинути усе та почати нове життя в Нью-Йорку, і врешті, коли це стає можливим, за неоднозначних обставин покидає рідне місто. «Ейлін» – це глибокий і багатоплановий роман, у якому з першими враженнями не варто поспішати. Тут і психологічний аналіз героїв, і тонкі алюзії на роман «Джен Ейр» Шарлоти Бронте, і цікавий детективний сюжет.
У романі «My Year of Rest and Relaxation» схожий наратив, хоча на перший погляд історії відрізняються. Тут ми маємо безіменну головну героїню, котра, на відміну від Ейлін, дуже приваблива і до того ж заможна. 
Їй би бути щасливою: модельна зовнішність, робота в престижній галереї, елітне житло в центрі Нью-Йорка. Але щасливою бути не виходить. Після того, як вона втратила обох батьків, усередині неї надломилося щось життєво важливе, хоча сама героїня заперечує такий зв’язок. Вона відчуває, що з її життям відбувається щось неправильне, і з цим потрібно щось робити, щоправда спосіб порятунку в неї дещо незвичайний. Через дивного і не дуже професійного психотерапевта героїня отримує рецепти на різноманітні заспокійливі та антидепресанти і протягом цілого року зловживає ними. На перший погляд – не зовсім конструктивне рішення, але для героїні Мошфег – це спосіб вижити. Цей роман, так само як «Ейлін», не варто сприймати прямо і одразу ж піддавати критиці. Він символічний, і внутрішні його смисли можна побачити тільки відкинувши упередженість. Зрештою, ця оповідь, як і попередній роман, закінчується хеппіендом.
Як підсумок до цих обох творів скажу, що вони підходять для читачів, котрі здатні до аналізу і не вдаються до шаблонних висновків. Є причини вболівати і співпереживати Ейлін, хоча вона нам не завжди подобається, так само, як хвилюватися за безіменну героїню «My Year of Rest and Relaxation» і розуміти її. Полемізуючи із самою Отессою Мошфег, скажу, що її «непривабливі героїні» стають більш близькими для нас, читачів, через те, що в них ми бачимо щось від себе. Вони не Герої, а прості слабкі люди, які не завжди легко можуть впоратися з життям. І так, як у всьому ми бачимо щось хороше (така природа людей), у героїнях Мошфег ми віднаходимо людяність і співзвучність із нами, а у творах – надію.
Анжела Хан, директор студентського клубу