Запрошуємо взяти участь у семінарі!

Оголошення!

136 років від дня народження Івана Огієнка

14 січня 1882 року народився українець, що поєднав у собі науковця, патріота і духовного лідера. Іван Огієнко перекладав Біблію українською, складав словники, керував міністерством освіти УНР, а потім Українською автокефальною православною церквою.

Він був першим з українців, хто виокремив “рідномовну політику” в окрему науку:

“…літературна мова наша, хоч має невичерпне джерело перлин у живій своїй мові, – невироблена… сама наука її не може похвалитися поважними працями, бо громадянство не заохочує своїх учених україністів до праці”.

Іван Огієнко один з перших науковців, хто аргументував вживання прийменника “в”, а не “на” Україні.

Перший україномовний викладач

Звання приват-доцента і запрошення на кафедру російської мови та літератури Київського університету Святого Володимира Іван Огієнко отримав через два роки після того, як він успішно закінчив історико-філологічний факультет.

Ректорат ВУЗу спочатку відмовив випускникові за україномовні дописи в київських виданнях, однак змінив рішення після публікації на його захист у московській газеті.

Від початку української революції Іван Огієнко не лише одним із перших викладав українською, а й без погодження вченої ради почав читати новий курс – “Історія української мови”.

Крім роботи в університеті, мовознавець створював підручники для вивчення мови, зокрема, “Краткий курс украинского языка и правописания”, “Рідна мова в українській школі”.

Микола Тимошик нарахував близько двадцяти навчальних книг, що протягом 1917-1918 років вийшли накладами від десяти до ста тисяч примірників.

Вони були адресовані різним категоріям населення – школярам, військовим, священикам та держслужбовцям.

Не дивно, що міністр освіти Центральної Ради доручив Іванові Огієнку скласти правопис для школярів. Через декілька місяців мовник затвердив український правопис, коли очолив міністерство освіти уряду Директорії.

Українізатор освіти та церкви

Міністр Іван Огієнко найперше звільнив чиновників, що противилися українізації навчального процесу.

Урядовець організував акт злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки та запропонував вважати 22 січня державним святом.

Міністерство освіти під керівництвом Івана Огієнка ухвалило закони та рішення про українізацію середніх шкіл, відкриття нових українських гімназій, обов’язкове загальне навчання та допомогу українським освітнім видавництвам.

Українізаторську політику він продовжив на посаді міністра віросповідань. Іван Огієнко закликав священиків виголошувати проповіді, проводити служби, читання та співи лише рідною мовою.

Урядовець переконував, що український народ був нероздільним з Богом, а однією з головних причин поразки Української держави вважав те, що “… революція пішла без своєї церкви, не звернула на неї належної уваги”.

Після поразки УНР Огієнко виїхав на Захід – спочатку до Польщі, а потім у Канаду.

“Рідна мова”- не просто часопис

В колі інтересів Івана Огієнка вченого була українська культура, історія церкви, мови та правопису. Мовознавець працював над словниками.

Він пропагував ідею соборної літературної мови та вважав її культурним маркером кожної нації:

“Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности”.

Тому протягом семи років з наснагою редагував щомісячний науково-популярний часопис “Рідна мова”, присвячений проблематиці української мови – її історії, семантиці та етимології слів, вимові, наголосам, діалектам, методиці викладання та аналізу помилок письменників.

Журнал поширювався у всьому світі за винятком радянської України. Редакція розраховувала на широке коло читачів – представників інтелігенції, селян, ремісників та учнів.

Редактор Огієнко: “в”, а не “на”Україні

Редакція додатково видавала “Мовний порадник для редакторів, видавців та робітників пера”- своєрідний журнал в журналі, в якому коротко та з прикладами розглядалися різні мовні питання. Зокрема в 1935 році Іван Огієнко аргументував вживання “в”, а не “на” Україні:

“В 1917-1920 роках існувала Україна як незалежна держава… Мусимо прийняти тільки вираз “в Україні”, як кажемо: в Росії, в Італії …, викинувши остаточно і з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення – рабську форму “на Україні”.

На сторінках часопису публікували правила “про рідномовні обов’язки” для держслужбовців, священиків, науковців, театралів, спортсменів та батьків.

З-поміж постійних рубрик “Рідної мови” була “Граматика малої Лесі”. В ній у формі діалогу або розповіді із захопливим сюжетом редактор давав мовні уроки дітям.

До речі, цей розділ він назвав на честь найменшої доньки Лесі та щоразу підписувався “Дідом Огієм”.

Домініка “мене зробила українцем”

– писав Іван Огієнко про свою дружину з якою прожив майже 30 років. Вона завжди допомагала – виконувала всю “чорнову”роботу: списувала та сортувала потрібний матеріал, переписувала готові праці, вичитувала їх разом з автором.

Навіть прикута тяжкою хворобою до ліжка, переглядала кореспонденцію на адресу “Рідної мови” і ввечері звітувала чоловікові.

Домініка Огієнко готувала смачні страви для частих гостей, з-поміж яких були іноземці, урядовці, кілька разів – Симон Петлюра. Вважала, що “найперше завдання жінки – служити родині, створити її такою, щоб усі члени її свідомо й віддано служили Батьківщині”.

Переклад Біблії був мрією життя

Іван Огієнко не одружився вдруге. Він постригся в ченці, взяв церковне ім’я Іларіон.

Архімандрита Іларіона висвятили в єпископа у Польській православній церкві. Через декілька років він очолив Українську Автокефальну Православну Церкву, яка діяла в Україні у час німецької окупації.

“Богослужбовою мовою церкви мусить бути жива українська літературна мова, або мова староукраїнська”, – вважав митрополит.

Після війни він емігрував до Канади. Там Митрополит Іларіон закінчив чи не найголовнішу справу свого життя – переклад Біблії. 42 роки – вирахував Микола Тимошик – пройшло від перекладів перших богослужбових книг до отримання сигнального примірника повної Біблії у Вінніпезі.

Підхід, а з ним і масштаби праці вражають. Кожне окреме слово оригінального тексту перекладач виписував в окремому рядку, а поруч – українські відповідники.

Рукопис нараховує близько 775 тисяч рядків, що заповнили понад 14 тисяч сторінок. Кожна з них, окрім того, списана численними примітками, вставками та уточненнями.

Переклад Біблії Івана Огієнка – найбільш тиражований та вважається дослідниками кращим з-поміж всіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та ясність викладу водночас.

Вірш став народною піснею

Митрополит, перекладач, науковець також писав поеми та вірші. Один з них – “Не питай”- був настільки популярним, що став народною піснею:

Не питай,

Чого в мене заплакані очі,

Чого часто тікаю я в гай

І блукаю я там до півночі,

Не питай, не питай, не питай.

Зі схиленою над столом головою Митрополит працював до пізнього вечора, пригадувала Анна Фігус-Ралько, яка проживала на одній вулиці у Вінніпезі.

Коли владика виїжджав на декілька днів у справах, вона доглядала його будинок, забирала кореспонденцію та годувала його улюблену канарку.

“Він називав себе постійним богомольцем, за кращу долю українського народу”, – пригадувала вона.

Матеріали взято з сайту: http://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-42665391?SThisFB

Запрошуємо до участі в конкурсі!

Умови участі в конкурсі

Викладацькі дебати

Уперше в Кам’янці-Подільському відбудеться дебатний турнір між викладачами! Команду нашого університету представлятимуть Сергій Волковинський, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософських дисциплін та Тетяна Білецька, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри політології та соціології. 

Відбудеться турнір вже завтра, 14 грудня о 13:00. Приходьте підтримати нашу команду!

Вболіваємо на дебатах за наших!

Уперше в нашому місті відбудеться дебатний турнір між викладачами усіх ВНЗ Кам’янця-Подільського. Ініціатор проведення  «Активна громада» пропонує такі теми для обговорення:

  • введення вузькопрофільного навчання;
  • збільшення кількості практичних занять у вишах (2/3 частини стосовно інших видів навчання);
  • запровадження неформальної освіти у ВНЗ (тренінги, факультативи тощо);
  • вільний вибір студентами предметів (пропозиція сама визначає відсоток, але не менше 50 відсотків);
  • вільний вибір студентами викладачів;
  • заміну “живих” лекцій форматом вебінар.

Зазначимо, що дебати відбуватимуться за британським зразком і при дотриманні всіх правил будуть зразком майстерної дискусії, що, без сумніву, принесе задоволення як учасникам, так і глядачам.

Проходитимуть дебати 14 грудня о 13:00 у сесійній залі міської ради нашого міста.

Оксана Грушанська

Міський голова Михайло Сімашкевич у "Живій бібліотеці"

Поспілкуватися з міським головою Михайлом Сімашкевичем мали змогу студенти Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Захід, ініціатором якого стала СД Платформа, відбувався у форматі «Живої бібліотеки».

Михайло Сімашкевич з перших хвилин притримувався цього формату:

Книжки ж починаються з передмови, відомостей про автора. Михайло Сімашкевич розпочав з біографії, наголосив, що мером ніколи не мріяв бути, а хотів бути слідчим.

Студенти активно цікавилися як глобальними питаннями, так і питаннями, що стосуються майбутнього молоді. Михайло Сімашкевич розповів, як можна втілювати свої проекти, ініціативи на рівні міста. Для цього потрібно написати ідею у формі проекту та подати на розгляд. За позитивної відповіді автор проекту отримає необхідні ресурси для його реалізації.

Міський голова обнадійливо запевнив студентів:

– Зараз така молодь, для якої немає нічого неможливого. У вас горять очі, і ви зможете досягати неймовірних висот. Крім того, ви можете розраховувати на підтримку міської влади.

Оксана Грушанська

Народний депутат Сергій Тимчук у "Живій бібліотеці"

Захищати інтереси треба розумно: зустріч із Сергієм Тимчуком

Зустріч із народним депутатом І скликання Сергієм Тимчуком у форматі «Жива бібліотека» відбулася в читальному залі К-ПНУ імені Івана Огієнка. Ініціатором зустрічі стала «СД Платформа Кам’янець-Подільський».

Сергій Тимчук розповів про свою роботу у Верховній раді, детально ознайомив присутніх із самим процесом прийняття Акту незалежності України.

– Вночі нас усіх викликали до Києва. Я був у партійній групі №239. Ми зібралися в залі Верховної ради. Кажуть: «Путч в Москві”, але ми вирішили, що його не підтримаємо. Будемо обговорювати питання про прийняття Акту незалежності нашої держави. Дехто з депутатів казав, що цього робити не можна. А перший міністр оборони заявив: «Якщо треба, я зараз підніму ескадрилью і ми будемо захищати демократію». Але більшість була за демократичний вибір (“за” – 349 депутатів). Всі піднялися, почали аплодувати. До залу внесли великий прапор України. Але всіх “мучило” питання: чи правильно зробили? Як тепер будувати свою економіку? Що робити із заводами? Як бути далі? Приїхавши додому, я відчув шквал критики з боку як колег, так і рідних: «За що ти проголосував?!». Але потім провели грудневий референдум, і його результати (90% населення було за незалежність) показали, що ми все зробили правильно.

Також зізнався, що не відчуває себе частиною великої політики, важливе для нього – інше:

– Хоч я і мріяв бути юристом, все одно постійно відчував, що в душі я хлібороб. Навіть зараз, коли влітку жнива, я щовечора телефоную синові й запитую: “Скільки ти намолотив? Який цього року врожай?”

Оксана Грушанська

Круглий стіл "Григорій Сковорода і світ"

1 грудня у Подільському державному аграрно-технічному університеті відбувся круглий стіл «Григорій Сковорода і світ», присвячений 295-ій річниці від дня народження філософа. Співорганізаторами заходу виступили Подільський державний аграрно-технічний університет, наукова бібліотека університету та Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. Серед викладачів нашого університету були запрошені Олег Рарицький, доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики, Тетяна Джурбій, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри історії української літератури та компаративістики, Валерій Щегельський, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри історії української літератури та компаративістики.

Своєрідним епіграфом до круглого столу слугувала цитата Івана Франка: «Григорій Сковорода – поява вельми помітна в історії розвитку українського народу, чи не найпомітніша з усіх духовних діячів наших XVIII століття». Направду, Григорій Савич є постаттю надзвичайно яскравою та цікавою. Мандрівний філософ, що не міг довго засиджуватися  на одному місці, талановитий педагог та новатор, оригінальний поет –Сковорода обрав для себе шлях самопізнання як єдиний спосіб у цьому мінливому неспокійному світі залишатися самим собою. І попри те, що Сковорода є хрестоматійним автором, багато чого у його творчій спадщині є невивченим та непізнаним до кінця й залишає простір для досліджень.

Вшановуючи вже вкотре цю видатну постать в історії філософської та літературної думки в Україні, у стінах ПДАТУ зібралися студенти, викладачі, діячі культури та просвіти міста. Із лекцією «Григорій Сковорода і світ: історико-літературний аспект» виступив Рарицький Олег Анатолійович. Він говорив про навчання та педагогічну діяльність Сковороди, розповідав про основні риси його філософських поглядів та читав напам’ять вірші філософа мовою оригіналу. Олег Анатолійович зауважив, що Сковорода, якому доводилося працювати педагогом у закладах колегіального типу та приватно навчати учнів, ніколи не відчував себе найманою людиною, а завжди почувався вільним. Саме через оце внутрішнє відчуття та бажання волі Григорій Савич завжди спокійно полишав «насиджені» місця.

Лектор також акцентував увагу слухачів на новому потрактуванні філософської категорії Сковороди – понятті  «сродна праця», тобто праця відповідна до того хисту і здібностей, з якими людина народилася. Також детально зупинився на ставленні Сковороди до матеріальних цінностей, яке можна апроксимувати до одного вислову філософа, що «гроші – це найбільші сіті, які плутають людину».

Наостанок Олег Анатолійович висловив сподівання, що Сковорода буде чутий, адже ми наближаємося до трьохсотріччя від його дня народження та зацитував філософа, сказавши, що найважливіше у нашому житті – любити людей, адже саме через любов ми вибудовуємо місток, по якому передається добро.

Анжела Куверіна, директор студентського клубу

Відбувся фестиваль КВН «Першачок»

28 листопада у нашому університеті відбувся фестиваль КВН «Першачок», де у вмінні жартувати змагалися студентські команди першого курсу. У грі взяли участь п’ять команд: «ДАДРА» (економічний факультет), «Команда імені Дмитрієвського» (педагогічний факультет), «Дівчата і Воно» (історичний факультет), «Три в одному» (природничий факультет) та «Форс-мажор» (фізико-математичний факультет).

Гідну оцінку кмітливості та винахідливості студентів забезпечувало журі: Юрій Юрчишин (голова), Денис Бойко, Артем Мартиросян, Ігор Барило, Давид Головач та Віталій Червінський – успішні автори та актори команд КВН, переможці програми «Розсміши коміка». Свято вів студент факультету корекційної та соціальної педагогіки і психології, багаторазовий учасник та переможець гумористичних шоу Кошелев Денис. Розігрівали зал учасники минулого фестивалю команда економічного факультету «Чотири на чотири» та команда історичного факультету «Veto».

Учасники-першокурсники добре впоралися із завданнями: майстерно показали візитку і давали дотепні відповіді на розминці. «Форс-мажор» уміло використовували екзотичність своєї команди та майстерно тримали лінію жартів; «Три в одному» буквально «розірвали» зал мініатюрою про собаку-прикордонника; у команді «Дівчата і Воно», оцей таємничий «Воно» дуже харизматично знайомився з дівчатами у залі; «Команда імені Дмитрієвського» відзначилася оригінальними жартами та колоритними образами, а в «ДАДРА» був надзвичайно динамічний вихід на сцену та дуже смішна мініатюра про сніжки.

Зал та учасники фестивалю отримали позитивні емоції та задоволення. Студенти, науково-педагогічні працівники та гості університету були задоволені хорошим святом. Щоправда, є і критичні зауваження, насамперед щодо окремих некоректних жартів. Саме про це йшлося після завершення фестивалю. Члени журі акцентували увагу студентів на недоречності окремих жартів (які з’явилися поза редактурою), їх некоректності, тобто зробили «розбір польотів».

Попри все не забуваймо просту істину – сміх продовжує життя! Певні, що ми собі його трішки таки продовжили.

Анжела Куверіна, директор студентського клубу