13 березня в нашому університеті знову трапилася нагода поговорити про постать видатного науковця, культурного та церковного діяча Івана Огієнка. В рамках тижня факультету української філології та журналістики було репрезентовано дискусійну платформу «10 мовних заповідей Івана Огієнка», організаторами якої стали професор Людмила Марчук та професор Олег Рарицький. Під час дискусійної платформи відбувалося жваве обговорення проблем рідної мови, визначалося тлумачення поняття “рідна мова”, з’ясовувалося, яку мову можна назвати рідною та чому для України важливими є збереження й плекання української мови та виконання своїх «рідномовних обов’язків». Така платформа стала продовженням низки заходів, що були репрезентовані в університеті за участю ректора проф. Копилова С. А. та проф. Завальнюка О. М., центру огієнкознавства, кафедри української мови та кафедри історії української літератури та компаративістики на пошанування пам’яті першого ректора університету Івана Івановича Огієнка. До дискусійної платформи долучилася кафедра образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва.
Розпочали захід вступним словом Олег Рарицький та Людмила Марчук. Вони наголосили на тому, що через вивчення «10 мовних заповідей…» перед нами розкривається новий ракурс дослідження творчого доробку Івана Огієнка. Нам відомо, що романс «Не питай, чому в мене заплакані очі» належить авторству Івана Огієнка, але у вступному слові Людмила Марчук зазначила, що ми знайомі лише з першою строфою цього твору – ліричною. Із другою строфою – про рідний край, про любов до рідної мови та до тієї землі, на якій народився автор, – ми ознайомлені менше. Олег Рарицький закликав до того, щоб під час дискусії учасники сміливо обговорювали проблеми, які висвітлюватимуться доповідачами. І завдання ці чітко і ясно прописані у «10 мовних заповідях…».
Засідання дискусійної платформи проходило в аудиторії, де експоновано плакати студентки педагогічного факультету Єлизавети Баєвої, які є ілюстраціями до кожної із заповідей Івана Огієнка. В презентації результатів своєї праці художниця наголосила на тому, що зараз немає нічого актуальнішого, ніж українська мова, зокрема для мистецтва. Саме тому Єлизавета для своєї дипломної роботи обрала ілюстрування 10 мовних заповідей Івана Огієнка. Студентка вважає, що з ними потрібно ознайомитися кожному, і почати це знайомство варто ще зі шкільних років. Єлизавета зазначила, що використовувала у своїй роботі асоціації та символи, які відтворювали читання 10 мовних заповідей…, але ділитися значенням символів не стала, оскільки вважає, що кожен завдяки своєму досвіду розшифрує ці знаки на плакатах. Для ілюстрування кожної із заповідей Єлизавета використовувала не реальні образи та особистості, а збірні абстрактні поняття, типові для нашої культури – своєрідні архетипи-символи нашої національної спадщини.
У рамках дискусійної платформи учасники цього зібрання заслухали цікаві й змістовні доповіді студенток факультету української філології та журналістики. Лілія Мамчур виступила із повідомленням «Мова рідна, слово рідне!” (проблема визначення терміна «рідна мова»), в якому розглянула мову як носія індивідуалізації народу, схарактеризувала риси, що виокремлюють нашу націю з-поміж інших. Лілія акцентувала увагу на милозвучності української мови як одній із її важливих особливостей, цитувала вислови відомих письменників про мову. Студентка зазначила, що «коли ми говоримо українською мовою, то відчуваємо історію нашого народу», вона зауважила, що саме через живу українську мову ми можемо переймати досвід від наших пращурів, зберігати його і передавати його нащадкам.
Магістрантка Ірина Цімерман у своєму виступі “Іван Огієнко як мовнонаціональна особистість” зосередила увагу присутніх на найважливіших віхах із життя науково-просвітницької та церковної діяльності Івана Огієнка. Вона охарактеризувала мовознавчі праці вченого періоду еміграції.
Софія Мосендз детально проаналізувала зміст першої та другої мовних заповідей митрополита Іларіона (церковне ім’я Івана Огієнка). Магістрантка провела паралелі між українською мовою та санскритом, а також зіставила нашу мову із латиною.
Катерина Підлісна та Тетяна Рибалка розповіли про збереження національної ідентифікації українців у діаспорах, а також зосередили увагу присутніх на функціонування російської мови на теренах України, наговосили на важливості збереження традицій, звичаїв і вірувань нашого народу.
Сніжана Довбня виступила з доповіддю «Стан літературної мови як стан культурного розвою народу», а Ольга Попкова наголосила на рідномовних обов’язках кожного громадянина. Доповідачки звертали увагу на те, що саме мова людини – це її візитна картка, адже рівень культури мови свідчить про світогляд, освіту й виховання особистості. Саме мовлення виражає ставлення людини до інших людей та створює національну та індивідуальну картини світу.
Варто згадати також доповідь Галини Грудко «Митрополит Іларіон і Святе Письмо», в якій йшлося про особливості перекладу Іваном Огієнком Біблії, про збереження в цьому перекладі ритмомелодики, характерної для оригіналу. Підсумувала роботу дискусійної платформи Юлія Юшко зробивши бібліографічний огляд основних праць Івана Огієнка.
Кожна доповідь була цікавою, змістовною та жваво обговорювалася присутніми. Гості дискусії намагалися окреслити для себе поняття рідної мови та її сутності; розмірковували про те, що таке власне мова: спосіб передачі інформації чи специфічна форма нашого життя? Кожен зміг почути різні думки, а також висловити своє розуміння тієї чи тієї проблеми.
Насамкінець Людмила Марчук зазначила, що дискусійна платформа не вичерпана, є багато питань, які потребують подальшого обговорення, а окремі з них, які лише народилися під час дискусії, потребують обдумування, додаткового опрацювання. Це означає, що зустріч була надзвичайно плідною. Іван Огієнко знову прозвучав у нашому університеті. І прозвучав він голосно.
Анжела Хан, директор студентського клубу