"Народе мій, до тебе я ще верну..."

До 80-річниці від дня народження Василя Стуса відбувся літературознавчий диспут «Народе мій, до тебе я ще верну…». Майданчиком для літературного свята стала СЗОШ №5. Захід організували студенти-практиканти нашого вишу Яремійчук Уляна, Рибух Наталія та Рибалка Тетяна. Допомагала студентам у підготовці й проведенні диспуту вчителька СЗОШ №5 Соловйова Наталія Михайлівна. Долучилися до свята кафедра української літератури та компаративістики (на чолі з Рарицьким Олегом Анатолійовичем) і бібліотека університету. На заході були присутні вчителі та учні школи, викладачі і студенти нашого університету. Як зазначив Олег Анатолійович у своєму виступі, весь 2018 рік пройде під знаком Василя Стуса, а літературознавчий диспут – це один із багатьох заходів, де прозвучить ім’я видатного українського поета.

Проблемний характер диспуту одразу ж окреслила Яремійчук Уляна, поставивши перед аудиторією три запитання: Хто такий Василь Стус? Що змусили його говорити? Чому поет не міг мовчати? Протягом усього заходу присутні відповідали на ці запитання: спочатку кожен для себе, без озвучення, а потім виконували завдання на картках, які підготувала Уляна. Переглядаючи уривки з фільмів, чуючи поезію Стуса, знайомлячись із фактами його біографії, неможливо було не проникнутися героїзмом цього видатного українця, його незламністю і духовною силою. Про Василя Стуса говорили, що якби він народився в іншу епоху, то був би поетом ніжності та краси. Адже його поезія була не лише гнівна, але й тонка і лірична, в якій відображалося його унікальне світовідчуття, його захоплення природою, людиною, красою. Однак ніхто не вибирає, коли й де з’явитися на світ, і Василь Стус через свої погляди та фізичну неможливість мовчати про несправедливість, провів кращі роки свого життя в ув’язненні. Крім того, поетові заборонили писати, він тільки листувався зі своєю сім’єю. Особливої уваги заслуговує збірка «Листи до сина», видана після смерті батька Дмитром Стусом. Олег Анатолійович зазначив, що це не просто книга, а ціла педагогічна поема. Стус пише синові, що він обов’язково має мати в житті мету, і чим більша ця мета, тим більша людина, також дає практичні поради та рекомендує, які літературні тексти читати (Гете, Камю).

Диспут мав інтерактивний характер, адже всі долучилися до обговорення постаті Василя Стуса: учні читали напам’ять поезії, гості й студенти висловлювали власні думки, відповідали на запитання в картках. Кожен бачив у Стусові щось своє: тонкого художника, майстра слова, інтелектуала, але всі були згодні з тим, що це людина сильного духу та незламної волі, справжній національний герой.

Для того щоб учні та студенти могли дізнатися про Василя Стуса більше і мали можливість після заходу особисто прочитати щось із творів поета, бібліотека університету підготувала виставку, присвячену поетові. Оформили та презентували виставку бібліотекарі Грінішина Інна Іванівна та Гульман Людмила Адамівна.

Цікавим новаторством для закріплення учнями матеріалу уроку є картки із завданнями, про які згадувалося вище. Учні, поділившись на команди, спільно працювали для того, щоб якомога повніше розкрити своє розуміння постаті поета. Гарна атмосфера, в якій пройшов захід, ще раз засвідчила, що в нашому виші навчають студентів, професіоналів своєї справи. Через це захід мав ще й профорієнтаційний характер.

То хто ж такий Василь Стус? Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник, громадський діяч, незламний борець за свободу людини, борець за правду, борець за життя!

Що змусило його говорити? Неприйняття обмежень прав і свобод людини, вразливість, співчуття, тонке світовідчуття, що робило неможливим мовчання, коли українську інтелігенцію арештовували, забороняли писати, перекручували принципи української національної політики.

Чому він таки не зміг мовчати? Стус був справжнім поетом, хоча про себе казав, що він просто пише вірші. Його відданість глибинній ідеї правдивості – це те, що дозволило стати йому справжнім митцем, художником слова, визнаним в Європі й Америці, номінантом на Нобелівську премію; через цю внутрішню чесність Василь Стус не міг робити вигляд, що не бачить тих страшних речей, що коїлися в Україні. Поет розумів, що після того як він уголос заговорить про жахи, які відбуваються з українською інтелігенцією, його життя стане іншим, але, насправді, він не мав вибору. Митець, справжній митець – це той, хто чесний із собою до кінця.

Анжела Куверіна, директор студентського клубу

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.