Становлення державності

22 СІЧНЯ – ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.

Текст IV Універсалу датований 22 (9) січня 1918 року. Ухвалили його вночі 24 (11) січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.

Перед проголошенням IV Універсалу виступив голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Голосували за документ поіменно: “за” було 39, “проти”  – 4, “утрималось” – 6 осіб.

Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. 1 листопада 1918 року постала Західно-Українська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору  між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці “контрреволюційні свята” стерли із суспільної свідомості. Однак, пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи й Америки.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців — понад 30 тис. осіб.

У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.

Ключові повідомлення

  1. 22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки 1918 року та Акт Злуки українських земель рівно через рік – 1919-го.
  2. Українська Народна Республіка – перша українська держава у ХХ ст., а 24 серпня 1991 року відбулося фактично не здобуття, а відновлення незалежності.
  3. Українська Народна Республіка першою серед нових держав у Східній Європі проголосила незалежність – раніше, ніж три країни Балтії, Польща та Чехія.
  4. Проголошення Соборності УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року є історичним актом об’єднання українських земель в єдину державу. Саме ці події, а не приєднання Західної України до СРСР 1939 року, є підставовими для історії новітнього українського державотворення.
  5. Українська незалежність була повалена більшовиками внаслідок «гібридної війни»: невизнання наявності своїх військ на території УНР, створення маріонеткових проросійських «республік» та підтримка антиукраїнських повстанських рухів.
  6. Національна єдність є не тільки базовою цінністю, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Для того, щоб відстояти УНР, українцям забракло єдності та національного усвідомлення.
  7. Акт Злуки був не випадковим явищем, а наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав від середини ХІХ ст. на українських землях, що були в складі різних держав.
  8. Незалежність і соборність є запорукою виживання Української державності. Втрата Україною незалежності у результаті більшовицької окупації у довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат від Голодомору, репресій та війн.
  9. Сьогодні бійці в зоні АТО так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України, як і їхні попередники майже 100 років тому. Важливо проаналізувати і врахувати помилки минулого: брак національної єдності на початку ХХ ст., брак досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності.
  10. Сьогодні, коли маємо українські території, непідконтрольні українській владі, День Соборності – це привід нагадати, що Крим та Донеччина – це Україна.

Орієнтовний перелік документальних фільмів,

які відображають події Української революції 1917 – 1921 років

  1. Акт Злуки: відтворення історичної правди (2011), реж. Тарас Каляндрук;
  2. Апельсинова долька (2004), реж. Ігор Кобрин;
  3. Герої України. Крути. Перша Незалежність (2014), реж. Сніжана Потапчук;
  4. Київ. Епоха переворотів (з циклу “Історії міста”) (2011), реж. Віталій Загоруйко;
  5. Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918–1919 (2015), реж. Тарас Химич;
  6. Непрощені. Симон Петлюра (2007), реж. Віктор Шкурін;
  7. Обличчя купюри. Михайло Грушевський (2008), реж.: Віталій Загоруйко, Сергій Братішко;
  8. Свято Злуки. Політика пам’яті (2011);
  9. Українська революція. Втрачена держава (2007), реж. Сергій Братішко;
  10. Українська революція. За спогадами Всеволода Петріва (2012-2013), реж. Іван Канівець;
  11. Холодний Яр. Воля України – або смерть! (2014), реж. Галина Химич;
  12. Хроніки української революції (2008), реж. Сергій Братішко.

Корисні Інтернет-посилання

1. Гай-Нижник П. ІV Універсал Української Центральної Ради // Особистий сайт: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/video_iv_universal..php

2. Жежера В. Як приймався ІV Універсал, який проголосив незалежність України у 1918 році // Україна. Історія великого народу: http://www.litopys.com.ua/ encyclopedia/ukra-na-p-d-chas-revolyuts-1905-1907-rr/yak-pryymavsya-iv-universal-yakyy-progolosyv-nezalezhnist%60-ukrayiny-u-1918-rotsi/

3. Зінченко О. Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти // Історична правда: http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/

4. Ісаюк О.  Забута незалежність. За один рік до Соборності // Історична правда: http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/01/22/69636/

5. Чоп Г. П’ять спроб України оголосити незалежність: від Центральної Ради до ОУН // IPress.ua: http://ipress.ua/articles/pyat_sprob_ukrainy_progolosyty_ nezalezhnist_vid_tsentralnoi_rady_do_oun_26149.html

6. Верстюк В. День Соборності України: історія виникнення традиції й свята // Європейська Україна: http://eukraina.com/publ/human_development/den_sobornosti _ukrajini_istorija_viniknennja_tradiciji_j_svjata/6-1-0-185

7. Гай-Нижник П. Акт злуки УНР та ЗУНР: втілення і крах ідеалу Соборної України // Особистий сайт: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/172doc.php

8. Галущак М. “Потрібний живий ланцюг Львів-Луганськ”: інтерв’ю із істориком Олегом Павлишиним // Історична правда: http://www.istpravda.com.ua/ articles/2013/01/22/109449/

9. “Ланцюг Єднання” у січні 1990 року. Родинні фото // Історична правда: http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2013/01/23/109614/#12

10. Сеньків М. Акт злуки УНР та ЗУНР – знакова подія української історії // СНУ імені Л.Українки. Історичні студії. – 2013: http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/ 123456789/6620/1/Senkiv.pdf

11. Скорич Л. Акт злуки 22 січня: передумови і наслідки // Львівська політехніка. Історичні науки. – 2008. С. 97–101: http://vlp.com.ua/files/15_8.pdf

12. Соборна Україна: від ідеї до сьогодення // Електронна бібліотека НЮУ імені Я.Мудрого: http://library.nlu.edu.ua/index.php?option=com_k2&view=item&id= 304:soborna-ukraina-vid-idei-do-sohodennia&Itemid=236

13. Тимченко Р. Акт злуки 22 січня 1919 р. та проблеми його реалізації (січень–листопад 1919 р.) // Український історичний збірник – 2009. – Вип. 12. – С. 183–193: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/10692/23-Tymchenko. pdf?sequence=1

14. Файзулін Я., Скальський В. Свято Злуки: унікальні фото від Інституту національної пам’яті // Історична правда: http://www.istpravda.com.ua/artefacts/ 2011/01/22/17352/#19

15. 1919: Петлюра приймає військовий парад. Фото і кінохронікальні матеріали // Історична правда: http://www.istpravda.com.ua/videos/2010/11/12/4193/

Інформацію взято з сайту: http://www.memory.gov.ua/news/22-sichnya-den-sobornosti-ukraini-informatsiini-materiali 

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917-21

Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизня

ні науковці в незалежній Україні.

Етапи революції 1917–1921 років

  • березень 1917 – квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;
  • 29 квітня – 14 грудня 1918. Правління гетьмана Павла Скоропадського;
  • грудень 1918 – листопад 1921.  Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.

Доба Української Центральної Ради (березень 1917–квітень 1918)

Перший етап Української революції розпочався відразу після перемоги російської Лютневої революції у Петрограді. В цей час у Києві було створено  національний представницький орган – Українську Центральну Раду (УЦР). Після Всеукраїнського національного конгресу вона з київської організації перетворилася на загальноукраїнську.

У І Універсалі УЦР заявила про політичну мету – здобуття української автономії у складі демократичної федеративної Російської республіки. Автономна Україна мала включати території, де українці становлять більшість населення.

ІІ Універсалом Центральної Ради утворено виконавчий орган влади – Генеральний Секретаріат.

У багатьох містах колишньої імперії відбувалося українське національне піднесення. Українці, що входили до частини Російської імператорської армії та Російського імператорського флоту, збиралися на мітинги, “українізувалися” та визнавали УЦР.

Після захоплення в Петрограді влади більшовиками надії на демократичний устрій Росії поступово розвіялися.

ІІІ Універсалом УЦР проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Майже відразу вона зазнала більшовицької агресії з боку Росії. У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (ІV Універсал). Незважаючи на героїзм під Крутами та в інших нерівних боях, українські війська відступили. УНР уклала перший в новітній історії України міжнародний договір у Бресті. Дипломатичне визнання та військова допомога Центральних держав зміцнили УНР і дали змогу відвоювати окуповані більшовиками території.

Доба Гетьманату (квітень–грудень 1918)

Здобувши владу, гетьман Павло Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності. В період Гетьманату була розбудована дієва регіональна адміністрація. Вона контролювала найбільшу за весь час Української революції в територію, а також вела перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані. Українська Держава була визнана 30 країнами.

За гетьмана в Україні було відкрито Кам’янець-Подільський університет, засновано Академію наук, закладено основи Української автокефальної православної церкви, здійснено інші важливі починання. Амбітна військова реформа не була завершена через несприятливу зовнішню та внутрішньополітичну ситуацію. Здобутками державотворення періоду Гетьманату скористалася відновлена УНР.

Доба Директорії (грудень 1918–листопад 1921)

Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні. Акт Злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР) засвідчив волю українського народу до Соборності. Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади. У Паризькій мирній конференції, де вирішувалася доля учасників Першої світової війни, взяла участь українська делегація.

Увесь цей період УНР вела важкі бої за незалежність і територіальну цілісність. Разом із Галицькою армією, Армія УНР демонструвала героїзм і не капітулювала навіть тоді, коли під українським прапором залишалися кілька невеликих повітів. Контрнаступи березня 1919-го, Офензива на Київ–Одесу, Перший Зимовий похід засвідчили волю українців до боротьби. Укладання Варшавської угоди заклало фундамент тривалого українсько-польського альянсу і надало примарний шанс на перемогу навесні 1920 року. Проте навіть кинуті союзником напризволяще  українські вояки не полишали спроб закріпитися на рідних землях. До листопада 1921 року тривав масовий повстанський рух.

Західно-Українська Народна Республіка (листопад 1918–липень 1919)

Розпад Австро-Угорської монархії, прозваної “клаптиковою імперією”, відкрив шлях до незалежності її народів. Галичина – східна частина австрійського коронного краю – від початку стала ареною суперництва українського та польського національно-визвольних рухів. Права на неї заявили одночасно Українська національна рада та Польська ліквідаційна комісія. Українці Закарпаття та Північної Буковини тяжіли до своїх братів-галичан, але їхні землі також були об’єктом зазіхання сусідніх народів і держав.

Змагання за першість у Львові виграли українці, які швидко і рішуче встановили контроль над краєм. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західно-Українська Народна Республіка. Однак закріпити успіх галичани не змогли. Після місяця затятих боїв українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу ЗУНР облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

Допомога Києва, на яку розраховували державні мужі ЗУНР, підписуючи Акт Злуки 22 січня 1919 року, не допомогла виграти війну з Польщею. Зміцнілі польські війська за підтримки переможної Антанти окупували майже всю Східну Галичину. Відчайдушний контрнаступ – Чортківська офензива – лише ненадовго виправив ситуацію. Врешті уряд і армія ЗУНР були змушені перетнути Збруч і об’єднатися із силами Директорії на Поділлі.

У 1921 році, після кількох воєн радянської Росії з УНР, майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Раніше, 1918-го Румунія окупувала Буковину, 1919-го до Чехословаччини відійшло Закарпаття. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднано до Польщі.

Попри те, що до середини 1920-х років усі землі сучасної України опинилися під владою чотирьох держав, питання єдності української нації вже ніколи не ставилося під сумнів. Саме під час Української революції було проголошено незалежність України, продемонстровано можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу. Це був вагомий і багато в чому трагічний досвід державницько-правової розбудови України.

Українській політичній еліті не вдалося повною мірою втілити в життя ідею відродження державності. Це обумовлено не лише зовнішніми геополітичними чинниками, небажанням держав – переможниць у Світовій війні бачити Україну самостійною, а й проблемами внутрішнього характеру. Йдеться про недостатню консолідацію суспільних верств, гострі ідейні протиріччя політичної еліти, недооцінку значення збройних сил у захисті державного суверенітету, кволість мобілізаційних зусиль урядів, прорахунки у виборі стратегічних союзників. Матеріали взято з сайту:

http://www.memory.gov.ua/page/ukrainska-revolyutsiya-1917-21