6 лютого – 105 років від дня народження

найвідомішої жінки-палеоантрополога

Сьогодні виповнюється 105 років від дня народження Мері Лікі, британського та кенійського антрополога і археолога, дружини Луїса Лікі. Більшу частину своєї кар’єри Лікі працювала разом зі своїм чоловіком в східній Африці, знаходячи в доісторичному пилі залишки інструментів та скам’янілі рештки древніх гомінід. Мері Лікі відкрила 15 нових видів і навіть один новий рід. У Лаетолі (Танзанія) групою Лікі  у вулканічному туфі було знайдено сліди біпедальних гомінід, яким понад три мільйони років.

Mary Leakey with a cast of the first footprints in wet volcanic ash, Tanzania, Africa, Laetoli plain, 3.6 million years ago

Саме Мері Лікі знайшла перший скам’янілий  череп проконсула, примата, який, можливо, був древнім предком людини. В Олдуваській ущелині археолог знайшла перший череп парантропа – близького до австралопітеків вищого примата.

Подружжя Лікі у своїх дослідженнях було невтомне, навіть коли вони помилялися у датуванні чи класифікації (що бувало нерідко), Луїс та Мері вперто і впевнено досліджували африканські простори, шукаючи древніх предків людини. Подружжя Лікі внесло великий вклад у світову палеоантропологію та дослідження антропогенезу. Після смерті чоловіка Мері Лікі далі проводила розкопки в Олдуваї. Сімейну традицію продовжив другий син Лікі – Річард, а також його дружина і донька.

Про Мері Лікі розповідають, що вона багато палила, а також постійно (навіть у Лондоні) одягалася так, так, наче на розкопках. Її дім був завжди наповнений дітьми та домашніми тваринами. 

5 лютого – день народження Вільяма Берроуза

Сьогодні виповнюється 104 роки від дня народження Вільяма Стюарда Берроуза, американського письменника та есеїста, командора французького Ордену мистецтв і літератури та одного з центральних письменників біт-покоління. Разом із Керуаком та Гінзбергом Берроуз входить у трійку найвідоміших бітніків. Зараз його називають одним із центральних американських авторів ХХ ст. Хоча на початку письменницької кар’єри Берроуза його романи були заборонені у США, адже вважалися скандальними.

Літературна слава прийшла до письменника з романом «Голий ланч» у 1959 році. З того часу Берроуз завжди користувався популярністю у читачів, хоча дебютував він лише в 39 років. Творчість письменника справила дуже значний вплив на масову культуру. Берроуз багато писав про власний досвід із наркотиками та алкоголем і його твори розцінювалися як дуже неоднозначні. У одному зі своїх останніх романів – автобіографічній книзі «Кот внутри» (1986), письменник вустами головного героя каже, що єдиний закон, з яким він згоден – це закон про захист тварин. До речі, роман присвячений котам, про що можна здогадатися із назви – письменник дуже любив цих тварин.

Берроуз був експериментальним автором. Однією з важливих новацій письменника в літературі вважається вдосконалення так званого «методу нарізок» ­– коли текст у випадковому порядку розрізається та перемішується для отримання нового твору. Цей метод був придуманий французьким поетом-дадаїстом Трістаном Тцарою, а потім вдосконалений та видозмінений Брайоном Гайсіном і Вільямом Берроузом. Саме робота Берроуза Трилогія Нова вважається найбільш відомим циклом, створеним методом нарізок.

Жити необов’язково. Подорожувати – необхідно.

Я не змушую себе працювати, мені просто хочеться це робити: перебувати в абсолютній самотності, знати, що мене ніхто не потурбує і що у мене є вісім годин, щоб писати. Це рай.

Сам собі психотерапевт, або чому корисно вести щоденник

Традиція вести щоденник надзвичайно давня, і хоча найвідоміші нам щоденникові записи – це переважно документи ХІХ-ХХ ст., насправді цей вид діяльності зародився значно раніше. Настільки раніше, що вже у Х ст. в Японії  еволюціонував у цілий літературний напрям «дзуйхіцу», це означало, що автор записував геть усе, що спадало йому на думку, без жодної коректури. Вільям Джеймс ще не навіть не народився, а «потік свідомості» вже існував. Найвідоміші літературні пам’ятки цього жанру: «Записки в узголів’ї» (Сей Сьонагон), «Записки з келії» (Камо но Тьомей) та «Записки від нудьги» (Йосида Кенко).

Багато відомих науковців, діячів літератури та мистецтва впродовж свого життя вели щоденники, які потім ставали виданнями, інколи навіть популярнішими, ніж інші роботи авторів. Відомо, що французькі письменники Едмон та Жюль Гонкури вели спыльний щоденник. В їх доробку налічується чимала кількість художніх творів, котрі, до слова сказати, свого часу були надзвичайно скандальними. Зараз «скандальна» література Гонкурів менш популярна, зате щоденники досі активно читаються та досліджуються науковцями. Щоденником Сальвадора Далі також зачитуються. Рут Бенедикт, відомий антрополог, не тільки монографії писала, а й регулярно вела щоденникові записи, Кафка теж не був байдужим до «письмової рефлексії», щоденник Анни Франк – один із найвідоміших документів, який викриває жахіття нацизму.

Щоденник – це щось більше, ніж просто спосіб занотовування думок, а своєрідний катарсис – це вивільнення зі своєї свідомості того, що людина проживає, що є частиною її життя. Нещодавно навіть проводилися спеціальні дослідження, котрі засвідчили позитивну кореляцію між веденням щоденникових записів та збільшенням кількості Т-лімфоциців у крові, тобто писати щоденник не просто приємно, а ще й корисно для нашої імунної системи. Окрім того, як пише Вікіпедія, щоденникові записи «організовують індивідуальний досвід, сприяють становленню індивідуальності в культурі та формуванню власного “я”». Іншими словами, причин для того щоб таки почати вести щоденник насправді, існує дуже багато. Тому варто назвати кілька корисних практичних результатів цієї «письмової рефлексії»:

  • ясність думок і почуттів – коли людина записує події та переживання, то вона вчиться класифікувати їх;
  • розуміння себе – в того, хто веде щоденник, значно підвищується рівень самосвідомості, людина починає глибше розуміти, що їй приносить задоволення, а що псує настрій, вона нарешті розуміє, що робить її щасливою;
  • тренування пам’яті – ми намагаємося згадати, що таке важливе трапилося за день, якою була ваша реакція, що говорив співрозмовник;
  • зниження рівня стресу – неодноразово говорилося про те, що жінки живуть довше за чоловіків. Це пояснюється ще і тим, що емоції, які вони переживають, вони не затримують у собі, а дозволяють їм вивільнитися; щоденник – це теж один із способів вивільнення негативних емоцій. Не дозволяйте поганим думкам затримуватися всередині, вони стають надзвичайно «токсичними» та буквально отруюють ваш внутрішній світ; записати свої переживання – значить звільнитися від стресу;
  • більш ефективне вирішення проблем – певно, зі всіма траплялося, що коли розповіси про своє переживання іншому, рішення стає очевидним, навіть якщо вам не давали ніякої поради. Іноді просто треба «проговорити проблему», щоб зрозуміти, як знайти правильне її вирішення, а щоденник у цьому допоможе, адже на папері можна викладати все (головне придумайте, де можна ваші нотатки ховати, щоб ніхто не порушував їхню приватність).

Гаразд, щоденник – це річ потрібна, але як почати його вести. Це зовсім неважко: по-перше, не думайте про структуру запису, для початку це можуть бути навіть просто емоції, переживання почуття, які оформляються у фрази; по-друге, забудь те про правопис!, не коректуйте себе, дозвольте своїм думкам нестримним потоком свідомості виливатися на папір; по-третє, ручкою, адже, зараз є безліч всіляких способів занотовування думок,  проте найкраще використати ручку та папір. Ви повинні запам’ятати: щоденник – це не блог, він не призначений для читання іншими людьми, ви пишете його тільки для себе. Не розраховуйте на читача й будьте повністю відверті із самим собою, бо завдання вашого щоденника – це самотерапія. Щоденник не потерпить лицемірства, тому будьте чесними.

Записуйте в щоденнику свої мрії та бажання, пишіть про те, хто ви зараз та ким хочете стати, «розповідайте» про найцікавіші та найважливіші події, які трапилися з вами протягом дня. В рамках експерименту можете спробувати дні місяця, коли ви рефлексуєте через якусь проблему: роботу, стосунки в сім’ї, природу, подорожі, здоров’я. Ви здивуєтеся: як багато цікавих думок можна викласти на папір. Півгодини чи годину перед сном витратити на записи – погодьтеся, це не так уже й багато.

У вас усе вийде!

Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження Симони де Бовуар французької письменниці та філософа, ідеолога фемінізму, авторки численних творів художньої літератури та монографій, лауреатки Гнкурівської премії (за роман «Мандарини»), супутниці Жана-Поля Сартра.
Чи не найвідомішою роботи Симони де Бовуар є її публіцистична книга «Друга стать», що стала ключовою для всього феміністського руху. «Друга стать» перекладена на більш, ніж 50 мов світу. Саме у цій книзі знаменита француженка висловлює скандальну у свій час цитату «Жінкою не народжуються, нею стають». Бовуар критикує «буржуазні» ідеали жінки-матері, які прививають дівчаткам чи не з пелюшок, і говорить про те, що жінка повинна зрозуміти себе, осмислити свою роль у сіспільстві і стати собою, а не тим, кого хочуть у ній бачити. У своєму житті Симона не відступала від цих принципів, і навіть на пропозицію Жана-Поля Сартра одружитися (щоправда з прозаїчних причин: їх по закінченню університету відправили викладати у різні кінці Франції, а опинитися разом можна було тільки побравшись) відповіла відмовою. Із Сартром Бовуар познайомилася під час свого навчання у Сорбонні, а їх зв’язок тривав усе життя. Щоправда зв’язок цей був своєрідним, адже
Сартр та Бовуар уклали між собою своєрідний пакт – «Маніфест любові», за яким обидва мали цілковиту свободу особистого життя, але між собою мусили зберігати абсолютну відвертість стосовно усього. Бунтарка Бовуар вважала це ідеальним союзом.
Сартр ніколи не приховував, що єдине, чого він боїться у житті це втратити Симону, адже називав її своєю суттю, Бовуар же у свою чергу вважала його саме тим чоловіком, поряд з яким можна постійно рости – це було для неї ключовою вимогою до обранця.
Певно, Сартр-Бовуар – одна з найдивніших пар у історії, обоє все життя разом відстоювали принципи екзистенціалізму, свободи та «вільної любові» і зневажали все «буржуазне». Разом з тим вони переживали і такі «прозаїчні» речі як сварки та ревнощі. Зрештою, їх стосунки переросли у такий собі шлюб, щоправда без штампу у паспорті та спільно нажитого майна.
І хоча обоє протягом життя мали багато любовних зв’язків з іншими людьми, зрештою близькими по-справжньому вони були тільки один одному. Коли Сартр захворів Симона спокійно перетворилася на його терплячу доглядальницю, а після його смерті практично припинила своє спілкування зі світом. Вічна супутниця пережила свого обранця лише на рік, а у своїй останній книзі «Прощання», яку присвятила Сартру, написала: «Його смерть розлучила нас. Моя ж смерть нас об’єднає». Як на мене, це досить по-жіночому.

Бути коханою — це не мета і не сутність буття. (з роману «Мандарини»)
Світом ніколи не володіють, і захиститися від нього теж неможливо. (з роману «Мандарини»)
У своїх творах я показую жінок такими, якими вони є, а не повинні бути. (з інтерв’ю з Симоною де Бовуар)
Жінкою не народжуються, нею стають. (2 том, «Друга стать»)
«Любов» має різне значення для чоловіка та жінки, саме в цьому одна з головних причин непорозуміння, що розділяє їх.
Мовчання — подоба спільництва: воно висловлює згоду, надто глибоку для слів.(з роману «Принадливі картинки»)